Громадянське суспільство не можна побудувати і забути про нього. Воно розвивається і вибирає для себе той варіант, який вважає кращим у даний момент. Цей процес ніколи не припиняється.

Естонія - одна з країн, для яких минулий рік був особливо важливим. Разом із двома іншими колишніми радянськими республіками - Литвою та Латвією - естонці вступили до Європейського Союзу й НАТО. Маючи солідний досвід євроатлантичної інтеграції, Таллінн охоче ділиться ним з Україною. За словами Надзвичайного і Повноважного Посла Естонії в Україні Пауля ЛЕТТЕНСА, запорука не лише успішної інтеграції з ЄС і НАТО, а й побудови успішної держави - послідовна й відповідальна праця, що не залежить від «авансів» із боку Заходу або ж їх відсутності.

- У зв’язку з президентськими виборами в Україні почали говорити про загрозу сепаратизму. В Естонії після відновлення незалежності був проблемний регіон із великим російськомовним населенням - Нарва. Як естонський уряд вирішив проблему його інтеграції?

- Нещодавно я був в Одесі й бачив, як там біля мерії дружно співіснували намети за Ющенка й за Януковича, люди пояснювали одне одному свої позиції. Так само і в Нарві ми мали пояснити нашим співгромадянам, якою буде політика естонської держави. Бажання естонця, росіянина, американця, як правило, однакові. Часто люди, які втратили роботу, вважали, що це пов’язано з тим, що вони російськомовні. Насправді й багато естонців були змушені міняти кваліфікацію. Спеціальні представники з Таллінна жили в Нарві та роз’яснювали людям, що немає різниці між національностями.

Офіційна мова в нас - естонська. Але ми знаємо російську, продовжуємо вчити її в школах, і в спілкуванні, в магазинах можна її й надалі використовувати. Раніше в російськомовних школах естонську, мабуть, вивчали не дуже добре. Тепер же це турбота нашого уряду, міністерства освіти, щоб випускники російськомовних шкіл знали естонську досконало, могли спокійно вступити в естонський університет або інститут, а не їхати до Петербурга або Москви. Люди починають це розуміти, і з молоддю такої проблеми не відчувається.

- Нещодавно екс-канцлер Німеччини Гельмут Коль заявив, що не варто вести розмову про євроатлантичну інтеграцію України, «оскільки треба розглядати Україну в стратегічному контексті, до якого, передусім, належить сусідство з Росією». Він, зокрема, послався на непростий російський контекст вступу країн Балтії до НАТО…

- Раніше за нас вступили до НАТО Польща, Угорщина, Чехія. Після цього відносини, наприклад, між Польщею та Росією розвивалися позитивно. Зараз Естонія, будучи членом НАТО, має з Росією нормальні сусідські відносини на основі міжнародного права.

Десять років тому ми ще не знали, чи вступимо до ЄС або НАТО. Хоча в Естонії народ завжди більше підтримував саме членство в НАТО, оскільки Північноатлантичний альянс - це безпека, і ми історично відчували, що краще бути членом цієї організації. Десять років тому тривали дискусії про доцільність нашої євроатлантичної інтеграції. Адже Європейський Союз має свої стандарти, дуже багато вимог, іноді важких для середнього й малого бізнесу. Це безліч технічних питань, наприклад, вимоги до обробки молока, до якості води, повітря, бензину. Але ж все це і є якість життя!

До ЄС і НАТО нас запросили після того, як помітили наші зусилля й успіхи. Зараз ми підтримуємо демократичний процес і становлення громадянського суспільства в Україні. Тоді, коли його розвиток досягне певного рівня, можна буде вирішувати питання про членство в якійсь організації або неприєднання. Політика нового, і сказати б, доброго сусідства ЄС буде дуже корисною. Так само було й у нас: Естонії ніхто одразу не говорив, приймуть її чи ні, але було визначено напрям нашої роботи.

Між Естонією й Україною завжди були дуже хороші відносини, а одразу після нашого вступу до НАТО та ЄС наша міністр закордонних справ Крістіна Оюланд приїхала до Києва, щоб ще раз підтримати українські євроатлантичні прагнення. На нещодавній зустрічі міністрів закордонних справ країн Альянсу вона заявила, що НАТО має потребу в сильній, стабільній і демократичній Україні. Ми із задоволенням ділимося нашим десятирічним досвідом трансформацій: сотні українських експертів побували в Естонії, в Україні працюють наш експерт із військової реформи НАТО, експерт із лікарняних кас у рамках програми ТАСIS. Наші фахівці допомагали розвивати фітосанітарні лабораторії. Здається, це щось дуже специфічне, технічне, але без цього неможливий експорт до Європейського Союзу!

- Яке ваше ставлення до думки про те, що досі займаючи стримуючу позицію в діалозі з українською адміністрацією, уникаючи згадок про строки й моделі відносин Києва з Євросоюзом і НАТО, Захід таким чином підштовхував українське керівництво до орбіти впливу Росії й не давав необхідних сигналів українському суспільству?

- НАТО продовжує співробітництво з Україною, тут є також Офіс зв’язку Альянсу. Не припиняється виконання великих програм, триває робота, щоб українські фахівці вивчали іноземну мову, технічний розвиток, досвід реформ. Якщо Україна продемонструє успіх у реформах, можна буде говорити про новий рівень співробітництва. Тож треба продовжувати роботу й готуватися до наступних самітів, наступних переговорів і з НАТО, і з ЄС.

Естонії, мабуть, було легше, бо в нас була й історична пам’ять про Європу, і більше інформації про те, що таке ЄС і НАТО. Наші сусіди Фінляндія та Швеція вступили до Євросоюзу 1995 року, Данія входить і до ЄС, і до НАТО, Норвегія - член Північноатлантичного альянсу. Ми брали з них приклад. Україна ж у своєму регіоні - лідер, і сусідні держави спостерігають за вашим розвитком.

- Цими днями багато розмов про те, що Росія й численні сили в Україні недооцінили європейські прагнення українського народу. Чи ви бачите ці прагнення?

- Враховуючи провідну роль економіки, я б відзначив інтерес українських бізнесменів до нашого досвіду інтеграції з європейським ринком. Цей ринок дуже непростий: багато вимог, стандартів, квот. Але ми бачимо, що ваші підприємці малого і середнього бізнесу дивляться на Європу. До речі, ми цікавимося українським ринком. У зв’язку зі вступом Естонії до Євросоюзу було денонсовано договір про вільну торгівлю між нашими країнами. Але це не означає, що співробітництво припинилося. Навпаки, тепер багато наших підприємців, які працюють, наприклад, у харчовій промисловості, будівельні компанії цікавляться можливістю інвестувати в Україну, перенести сюди виробництво. 19 квітня ми організуємо День естонського підприємця, презентацію наших фірм. Ми готові ділитися нашим величезним досвідом торгівлі з ЄС. Через Естонію Україна може вийти й на ринки північних країн.

У нас є в Україні також молодіжні і культурні програми. Ми відчуваємо інтерес українців до Європи. Звісно, Україна велика, і багато проектів спершу розвиваються в Києві. Але ми працюємо і з регіонами. Так, у Харкові маємо групу ентузіастів молодіжної програми співпраці з Естонією. Етнічних естонців в Україні чотири тисячі, тисяча з них живе у Криму і має прямі контакти з Естонією - адже це також обмін інформацією.

- Чи були ви на Майдані?

- Так, був.

- Які ваші найяскравіші враження від побаченого?

- Це було чимось схоже на «співочу революцію» в Естонії під час відновлення нашої незалежності. Приємно було дивитися в радісні очі людей. У мене таке відчуття, що вперше в Україні вибори були справжніми, люди відчули, що від них щось залежить, що треба йти голосувати. Цей досвід уже не можна нівелювати, він залишиться, і це, звісно, є прогресивним. Останні дебати по телебаченню також були серйозними, хорошими, нормальними для європейського громадянського суспільства.

- У чому запорука успішного функціонування парламентської республіки в Естонії?

- Конституція Естонії, яку ми прийняли після 1991 року, ґрунтується на Конституції 1938 року. Вже тоді ми були типово європейською парламентською республікою. Ми звикли до того, що президент, парламент і прем’єр-міністр перебувають ніби на одному рівні. В Україні ж навіть після політичної реформи президент матиме набагато більше повноважень, ніж наш глава держави. Ми щодня спостерігаємо діалог між естонським президентом, парламентом, урядом. Така рівновага, коли всі троє відчувають свою відповідальність і не кивають один на одного, є найкращою формою діалогу.

- А як уникнути перетворення парламенту на своєрідне закрите акціонерне товариство, контрольоване лише кількома групами?

- А хто обирає цей парламент? Наступні вибори - у 2006 році, й українці оберуть своїх представників до Верховної Ради. Я вважаю, що парламент, отримавши більше сил, відчує й більше відповідальності. Думаю, вже зараз депутати починають це розуміти. У президентсько-парламентській республіці більше вирішував президент, а тепер треба разом працювати й нести відповідальність за країну.

Дуже важливим є, звісно, місцеве самоврядування, про яке в Україні також дуже багато розмов. Окрім того, я б відзначив особливу роль угод між роботодавцями та профспілками Естонії. Довгі переговори поміж ними вирішують, яким має бути заробіток, щоб не було страйків. Усе вирішується в діалозі, і цей діалог не припиняється жодної хвилини. Наприклад, зараз у нас президента обирає парламент. Але є ідея перейти до прямих виборів. Громадянське суспільство не можна побудувати і забути про нього. Воно розвивається і вибирає для себе той варіант, який вважає кращим у даний момент. Цей процес ніколи не припиняється.

Джерело: Газета "День"