Нещодавно глава уряду доручив першому віце-прем'єру Станіславу Сташевському підготувати пропозиції щодо збільшення будівництва житла. Кілька днів потому країну облетіла новина, що Міністерство будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства підготувало низку законодавчих ініціатив, спрямованих на підвищення доступності житла для середнього класу. Крім того, ми пам'ятаємо, що за часів прем'єрства Юлії Тимошенко на затвердження парламенту було винесено аж сім законопроектів, які стосуються ринку житла та іпотечного кредитування. Отож після цього вже ні в кого не залишилося сумніву, що у будівельній галузі назрівають революційні зміни і жити нам доведеться в принципово новій житлово-комунальній обстановці, ніж раніше. Кореспондент «УМ» зробила спробу дізнатися докладніше про це з перших вуст, звернувшись із кількома запитаннями до міністра будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства Павла КАЧУРА.

«Єдине вікно» з видом на регіон

      — Павле Степановичу, ви працювали заступником голови Львівської міськради, були заступником виконавчого директора Асоціації міст України. Така обізнаність із проблемами місцевого самоврядування та регіонального розвитку, певно, накладатиме відбиток на діяльність міністерства?

      — Я хотів би до перелічених фактів з моєї біографії додати інші, тому що вони мені дуже дорогі: у Львові я працював, крім усього, першим заступником голови виконкому, а це дуже конкретна, прагматична діяльність. А ще хочу нагадати, що я є президентом Асоціації агентств регіонального розвитку і, як на мене, ця структура з кожним роком стає чимдалі відомішою. А тепер щодо суті питання. Очевидно, що в діяльності міністерства регіональна складова відіграє дуже важливу роль, тому що велика частина здійснення державної політики в галузі будівництва, архітектури і житлово-комунального господарства відбувається саме в регіонах. Органи місцевого самоврядування — це ті учасники процесу, від яких великою мірою залежить реальність заходів, які планує, передбачає і пропонує міністерство, зокрема в такому важливому секторі, як житлово-комунальне господарство. Я хотів би уточнити, що сьогодні Держбуд і Держжитлокомунгосп є ліквідованими і на їхній базі утворено наше міністерство. Сподіваюся, ми зможемо посилити державну політику в цих секторах економіки.

      — За час, відколи вас призначили на цю посаду, ви встигли повідомити, що будете добиватися запровадження принципу «єдиного вікна» для забудовників. Хто, на вашу думку, буде в цій справі вашим надійним союзником, а хто чинитиме спротив, і чи йдеться про конкретні терміни?

      — У будівництві, особливо у сфері погодження архітектурних проектів, потрібно зібрати 106—109 підписів для затвердження документації. Тому запровадження принципу «єдиного вікна» є одним із базових для цієї галузі. Ми хочемо застосувати його, щоби прискорити цей процес і зробити його прозорішим. Очевидно, що ми повинні дуже чітко відслідковувати, аби в тому «єдиному вікні» диктат тієї чи іншої служби, установи, яка здійснює погодження, було зведено до мінімуму. Ми підготували відповідні зміни до законодавства. Крім того, міністерство проводить у Чернівцях відповідний експеримент: хочемо відпрацювати принцип «єдиного вікна» на практиці, аби побачити вузькі місця, які блокують його реалізацію. Наприкінці листопада хочемо внести законопроект на розгляд Кабінету Міністрів, приблизно в перших числах грудня — подати до Верховної Ради і використати період між прийняттям в першому і другому читанні, щоб досвід експерименту вмонтувати в «тіло» закону. Не виключаю, що запровадженню принципу «єдиного вікна» чинитимуть опір. Але сьогодні тих людей, які зацікавлені в спрощенні цих процедур і у відкритішому процесі, є набагато більше, і це, власне, посилює впененість, що позитивного результату можна досягти.

«Дароване» житло буде нескоро

      — Пане Качур, ви заявили, що до кінця року подасте на розгляд Кабінету Міністрів Державну програму «Соціальне житло». Але ж, наскільки мені відомо, поки що в українському законодавстві чітко не визначено такий термін, як «соціальне житло». Чи не стане ця програма міністерським «довгобудом», започаткованим з огляду на парламентські вибори? Крім того, цю програму, на думку експертів, потрібно розпочинати реалізовувати паралельно із програмою іпотечного кредитування для середнього класу, як ви заявили у своєму виступі під час установчих зборів Будівельної палати України. Поясніть, будь ласка, своє ставлення до цієї проблеми.

      — Справді, законодавчого визначення того, що таке «соціальне житло», поки що немає. Проте міністерство має концепцію соціального житла — її було розроблено свого часу. Але, коли ми нещодавно проробили шлях підготовки закону про соціальне житло відповідно до цієї концепції, то побачили, що вона є нереалістичною в частині фінансових механізмів. Тому ми виходитимемо з пропозицією внести зміни до концепції, зробити її ближчою до реалій і правдивою. Міністерство пропонуватиме такий варіант програми будівництва на 2006 рік, який передбачатиме доступ на ринок житла людей середнього достатку. А якщо ми зараз вкладемо всі кошти, призначені для будівництва, тільки в спорудження соціального житла, то повинні будемо запитати в себе: «За рахунок кого це робимо?» То, може, краще не збільшувати податки, а збільшувати людям зарплату, і тоді вони матимуть можливість обслужити свій житловий кредит? Тобто я за те, щоб держава стимулювала в такий спосіб працюючу людину.

      У нас окремі категорії громадян, які підпадають під соціальний захист, міцніше стоять на ногах, ніж ті, хто належить до категорії працюючих. В Україні соціальний захист стає ефективнішим, ніж політика у сфері праці. Я думаю, що ми не повинні посилювати цей дисбаланс. Законопроект про соціальне житло пройшов перше читання, очевидно, його приймуть ще цим складом Верховної Ради. Але ефективність закону визначається насамперед наявністю бюджетних коштів для його фінансування. Я не беруся назвати суму, яка б забезпечила виконання закону про соціальне житло.

Не паліть купюрами

      — Житлово-комунальна сфера потребує кредитів і Світового банку, і вітчизняних кредитно-фінансових установ. Ви заявили, що рішуче налаштовані на скорочення енерговитрат у цьому секторі економіки вже в 2006 році. На які кредитні ресурси при цьому ви розраховуєте?

      — Ми звертатимемося по кредити до державних банків. Зроблено розрахунки, з яких випливає, що, за підтримки нашої ініціативи з боку Верховної Ради, в межах одного року є можливість скоротити витрати газу в житлово-комунальній сфері на 15—20 відсотків. Таку роботу плануємо виконати на кредитній основі, якщо держава співфінансуватиме проекти з енергозбереження. Ідеться про заміну котлів опалення для багатоквартирних житлових будинків. Я звернувся до комунальних підприємств, міських голів стосовно того, аби ми зробили прогноз нашої діяльності і могли бачити кількісні параметри реалізації такої програми. Так от, заміна старих котлів на нові — марки НІІ-105 — скорочує на 29,5 відсотка витрачання газу в одному такому приладі. Сьогодні неефективних котлів із корисною дією 50—70 відсотків в Україні налічується 10,5 тисячі одиниць. Я дуже сподіваюся, що і Ощадний банк, і, можливо, Укрексімбанк братимуть участь у цих програмах.

      Ми готові запропонувати схеми, за якими діятиме така система кредитування. До неї, крім банків, мають бути залучені комунальні підприємства та місцеві органи влади. Оскільки ці схеми є локальними, ми готові піти на запровадження конкретних проектів. Запропонуємо містам тестові варіанти. Якщо ми сьогодні напряму кредитуватимемо комунальне підприємство, то нас чекатиме неуспіх. Будемо наполягати, щоб гарантом повернення позики виступали орган місцевого самоврядування, а заставою було майно комунальних підприємств. Така схема дозволятиме закрити питання фінансового стану комунальних підприємств, адже їхня економіка є не дуже високою. Поправити цю економіку ми зможемо через програми підтримки проектів енергозбереження, від яких очікується максимальний ефект. Ми передбачаємо, що в цих проектах держава визначатиме свою участь у вигляді часткового відшкодування вартості проекту. Я думаю, найгірший варіант, який нас може чекати, коли ми розподілимо бюджетні кошти між регіонами і скажемо, що таким чином стовідсотково фінансуватимемо реалізацію тих чи інших проектів.

      Крім того, ми співпрацюємо зі Світовим банком, і можу зазначити, що робота цієї міжнародної установи мене приємно здивувала своєю динамікою. Думаю, що тепер уже українська сторона дещо повільніше рухається в напрямі реалізації цих проектів, аніж Світовий банк. Ідеться про проект, який стосується семи міст.

Кошти коштами, а тарифи — нарізно

      — В інформагентствах з'явилося повідомлення про заяву, з якою виступили керівники декількох українських міст. Вони висловили побоювання, що програма Світового банку стосовно надання позик муніципалітетам на здійснення проектів у житлово-комунальній сфері перебуває під загрозою буцімто через позицію Верховної Ради. Що насправді відбувається з цією програмою?

      — Я б не став говорити, що труднощі виникли через позицію парламентаріїв. Я бачив цю заяву керівників міст і вважаю за потрібне наголосити на декількох суттєвих моментах. По-перше, позика Світового банку надається державі Україна і Міністерство фінансів несе основну відповідальність за повернення позики. Для того щоб бачити реальність повернення, ми повинні по кожному населеному пункту прийняти рішення територіальних громад і місцевих рад про те, що вони йдуть на таку позику, а після цього ще слід її ратифікувати. Адже механізм фінансування такий: Світовий банк дає позику Мінфіну, який виступає як основний позичальник. Потім укладаються субкредитні угоди з містами. Але сам рух грошей відбувається безпосередньо від банку до міст. Тому дуже важливо, щоб міста в першу чергу задекларували свою політичну відповідальність за повернення цих коштів. Таке рішення за дорученням територіальних громад повинна прийняти місцева рада. Рішення рад є обов'язковими. Ми сьогодні не маємо рішень місцевих рад. По-друге, сьогодні чітко визначено порядок надання такої позики. У цьому документі детально виписано процедури, які є досить жорсткими, з урахуванням того, що Україна вже неодноразово попеклася на зовнішніх позиках, — відповідальних потім безрезультатно розшукують. Тому, на мою думку, не слід дуже поспішати з позиками. Позика — вона як ніж: нею можна врізати хліба, а можна врізати палець. Тому я не поділяю позицію міст, які надсилають до міністерства телеграми, що, мовляв, вони хотіли б прискорити надання позики Світового банку. Натомість я би порадив їм спершу заручитися політичною підтримкою територіальних громад і рад, тому що саме вони мають сформулювати свою відповідь на пропозицію про надання кредиту. А відповідь ця має бути у вигляді таких тарифів на житлово-комунальні послуги, завдяки яким можна було б повернути позику.

      — Отож може статися, що і до кінця року ради не приймуть таких рішень?

      — Я за те, щоб ми просувалися вперед досить рішуче. Але, знаєте, як буває на дорозі: рухатися слід швидко, але так, щоб не призвести до аварії.