Затвердження 25 травня 2001 року Указу Президента України “Про Концепцію державної регіональної політики” і низки інших Крим нормативно-правових актів, створили критичну масу концептуальних положень для регіонального розвитку і сприятливі умови саморозвитку суспільства у цьому напрямку.

Подальше розгортання цих процесів залежить від наявності та ефективності відповідних систем інституційної та фінансової підтримки регіонального розвитку та їх адекватного кадрового забезпечення.

Закордонний досвід пропонує відпрацьовану форму інституційної підтримки регіонального розвитку. Це – агенції регіонального розвитку та їхні мережі. Вони ефективно співпрацюють з місцевою та центральною владами як фокусні центри стратегічного планування та супроводження проектів розвитку територій, забезпечують ефективну міжсекторну співпрацю влади-бізнесу-громадськості та створюють якісно нове економічне середовище.

Створення аналогічної мережі для підтримки процесів регіонального розвитку в Україні було заплановано урядом на 2000 рік, але хибність підходу, який полягав у штучному продукуванні агенцій без урахування специфічних особливостей такого інституту як АРР і передбачав створення підзвітних облдержадміністраціям структур, а також брак значних ресурсів, потрібних для здійснення цього задуму, об’єктивно загальмував процес. (Для порівняння, у країнах перехідних демократій – Польщі, Угорщині, Словаччині тощо, які мають набагато сприятливіші умови економічного розвитку, значну кількість витрат на утворення Національних мереж агенцій регіонального розвитку брала на себе європейська спільнота шляхом виділення значних коштів на відповідні цільові програми).

Водночас завдяки діяльності в Україні різних іноземних донорських організацій, що підтримують розвиток демократії у нашому суспільстві, а також завдяки власним місцевим ініціативам, практично у всіх областях України виникли та діють неприбуткові організації, що є аналогами (чи наближаються до таких) агенцій регіонального розвитку. Передумовою їхньої ефективної участі у процесах розвитку територій є активна співпраця з місцевими і центральними рівнями виконавчої влади (в багатьох випадках така співпраця є успішною, але нерозуміння владою ресурсу АРР поки що переважає), і, насамперед, з органами місцевого самоврядування, які за своєю природою та функціями є відповідальними за розвиток певних територій.

На початку 2001 року з’явилося реальне підґрунтя для створення мережі АРР в Україні і 9 липня 2001 року цю ідею було реалізовано. Асоціація агенцій регіонального розвитку України об’єднала спочатку 17, на жовтень 2002 р. – 27 АРР, а на червень 2004 р. – 38 АРР.

Мета створення ААРРУ

Мета створення Асоціації агенцій регіонального розвитку України полягає у сприянні створеню інституційних засад та інших сприятливих передумов для системної реалізації державної регіональної політики, динамічного збалансованого розвитку територій, гармонійного взаємоузгодження державних та місцевих інтересів шляхом налагодження і підтримання ефективної взаємодії центру та регіонів, координації діяльності своїх членів.

Завдання діяльності ААРРУ

·        Координація спільних дій ААРРУ (або її окремих членів) з центральними та місцевими виконавчими органами владами і органами місцевого самоврядування з розробки і впровадження програм та проектів територій.

·        Формування та підтримка корпоративних стандартів якості діяльності членів ААРРУ.

·        Залучення ресурсів для розвитку ААРРУ та її членів.

·        Інформаційне забезпечення діяльності членів ААРРУ (зокрема поширення кращих практик).

Принципи утворення ААРРУ

·        Добровільність об’єднання.

·        Неприбутковість ААРРУ.

·        Відповідність дій її членів корпоративним стандартам поведінки та солідарна відповідальність її членів за якість та професіоналізм своєї діяльності.

·        Прозорість дій і прийняття управлінських рішень керівними органами ААРРУ.

·        Відкритість для вступу нових членів до ААРРУ.

Ресурсне забезпечення діяльності ААРРУ

·        Власні фінансові та матеріальні ресурси її членів (внески).

·        Бюджетів розвитку різних рівнів.

·        Кошти урядових програм регіонального розвитку.

·        Замовлення приватного бізнесу.

·        Інвестиційні фонди.

·        Банківські кредити.

·        Співпраця з донорськими організаціями.

·        Міжнародна технічна допомога.

·        Інші