В інтерв`ю з президентом Міжнародного Благодійного Фонду "Карітас України" Андрієм Васьковичем розповідається про особливості проекту "Допомога на колесах", який  покликаний надавати різнобічну допомогу соціально незахищеній групі - "дітям вулиці" та знайти їм свій шлях додому. 

Цей мікроавтобус добре відомий жителям Хмельницького. Щодня він їздить до тих місць, де звикли збиратися безпритульні. Екіпаж автобуса — лікар, соціальний педагог і водій — роздає їм гарячі обіди, вітаміни, ліки й інші необхідні речі. «Діти вулиць» знають напам’ять місця зупинок і завжди чекають появи мікроавтобуса. Якось по-дорослому вітаються, просять поради, діляться своїми проблемами, планами на майбутнє...

Проект «Допомога на колесах» здійснює Міжнародний Благодійний Фонд «Карітас України». За короткий час його співробітникам вдалося знайти підхід до важких підлітків, завоювати їхню повагу й довіру. І це закономірно: адже «Карітас України» уже давно проводить активну роботу з вивчення найнасущніших проблем таких дітей і розробки програм допомоги для них. Про це розповідає президент фонду Андрій Васькович.

— Як виникла ідея створення мобільних станцій для безпритульних?

— Ми завжди приділяли особливу увагу проблемам молоді. Ще 2001 року в Києві, Львові й Тернополі відкрили кризові й соціальні центри для «дітей вулиць», де їм пропонували гарячу їжу, одяг, медичне обслуговування, корисні розваги. Але невдовзі з’ясувалося: діти не завжди охоче йдуть туди, бо бояться, що їх затримають працівники міліції. Тому вирішили організувати мобільні станції. Проект «Допомога на колесах» діє в Хмельницькому з січня 2004 року. Регулярно допомагаємо приблизно 150 дітям, 52 із котрих мають значний стаж життя на вулиці, чимало мешкають у неблагополучних родинах, 19 чоловік утекли з дому, 14 — з інтернатів тощо. У нашому автобусі вони можуть отримати не лише повноцінне харчування, а й медичний огляд, консультацію психолога. Останній чинник вельми важливий, оскільки головна мета проекту — не тільки й не стільки щодня допомагати «дітям вулиць», скільки пробудити в них бажання й потребу повернутися до нормального життя, навчання, сім’ї. Не можна насильно відправити їх до інтернату чи притулку: вони все одно втечуть. Необхідно запропонувати альтернативу життя на вулиці. Приміром, у Німеччині широко поширені інтернати сімейного типу, де мешкають одночасно не більш як дев’ятеро дітей. Тут вихованці почуваються як у справжній родині. Після 18 років вони отримують від держави грошову допомогу й так звані «опікунські приміщення», де живуть самостійно, але під контролем педагогів. Контроль триває доти, поки не завершиться процес інтеграції в доросле життя. Було б корисно запозичити краще з закордонного досвіду й постаратися адаптувати до наших умов. Аби боротися з таким складним явищем, як дитяча безпритульність, необхідні нові підходи, нестандартні рішення. Саме цим займаються зараз наші працівники. Ми сподіваємося створити ефективні моделі, які могли б допомогти в роботі з «дітьми вулиць».— У «Карітаса» чимало успішних проектів і в сфері охорони здоров’я: обслуговування вдома інвалідів і пенсіонерів, лікарня для малозабезпечених. Недавно з’явився новий напрям — допомога ВІЛ-інфікованим дітям. Розкажіть про це докладніше.

— Уже майже рік наші співробітники опікуються 50 ВІЛ-інфікованими дітьми з міста Донецька. Команда кваліфікованих фахівців, у якій є медики, юристи, соціальні працівники, регулярно відвідують їх удома. Діти мають потребу в якісному харчуванні, вітамінах, лікарських препаратах, які зміцнюють імунітет. А це — серйозні матеріальні витрати, що під силу далеко не кожній родині. Значна частина наших підопічних мешкає в неблагополучних або малозабезпечених сім’ях, у декотрих батьки — ін’єкційні наркомани, а в 13 малюків батько чи мати недавно звільнилися з місць ув’язнення. Ми допомагаємо їм оформити документи, відновити права на житло, влаштуватися на роботу, одержати соціальну допомогу. Виділяємо кошти на обстеження дітей у медичних установах. Але навіть якщо в родині немає матеріальних проблем, неминуче виникають психологічні: батьки не знають, як поводитися з дитиною, бояться, що оточуючі дізнаються про діагноз. Наші фахівці допомагають їм виробити позитивний погляд на майбутнє, пояснюють, яких заходів слід ужити, аби наслідки захворювання не проявлялися якомога довше. Найближчим часом ми плануємо, крім Донецька, проводити програму допомоги ВІЛ-інфікованим дітям в Одесі, Києві, Львові. У центрах також працюють телефонні інформаційні лінії, куди можуть звернутися усі бажаючі, що наважились їхати за кордон у пошуках кращого життя, щоб отримати консультацію про умови легального перебування там.

Крім проектів у сфері соціальних послуг і охорони здоров’я, «Карітас України» займається ще й проблемами нелегальної міграції. Уже створено чотири регіональні спеціалізовані центри, де надається допомога жінкам, котрі постраждали від работоргівлі. Постійно працює телефонна «гаряча лінія», де може отримати безплатну консультацію кожен, хто вирішив відправитися за кордон. Проблема трудової міграції для України останнім часом набула загрозливих масштабів. За найприблизнішими підрахунками за кордоном нині працюють мільйони наших співгромадян. У багатьох в Україні залишаються діти, котрі в кращому разі живуть із родичами, а в гіршому — із випадковими людьми. Часто вони матеріально забезпечені, оскільки батьки регулярно надсилають їм гроші, але не отримують найголовнішого — турботи, любові й виховання. Тому діти нелегальних мігрантів у недалекому майбутньому можуть стати новою «групою ризику». Разом із партнерами з Бельгії ми почали здійснювати в Києві новий проект допомоги людям, котрі добровільно повернулися в Україну з-за кордону. Як показує досвід, тією чи іншою мірою реабілітації потребує більшість колишніх «заробітчан». Адже необхідність довгий час жити без легального статусу, переховуватися від представників закону кардинальним чином діє на психологію людини. Важко сказати, якими можуть бути віддалені наслідки такого досвіду. Тому відразу ж після повернення додому їм потрібна допомога фахівців.

Але є й інший аспект цієї проблеми: важке становище біженців, котрі на шляху до інших країн опиняються в Україні. У державному бюджеті не вистачає коштів для створення їм нормальних умов для тимчасового перебування. Та й саме це перебування часом затягується на роки, оскільки немає можливості допомогти людям повернутися на батьківщину. Громадським організаціям слід активніше підключитися до розв’язання цих проблем, створити концепцію допомоги мігрантам в Україні й усіляко сприяти їхньому якнайшвидшому поверненню додому. — Попри всі застереження, багато молодих людей прагнуть виїхати за кордон – отримати там освіту, вийти заміж або сподіваючись заробити. Чи існують запобіжні заходи, здатні захистити їх від шахраїв і работоргівців?

— Передусім, уважно перевірте легальність фірми, яка пропонує працевлаштування чи навчання. Необхідно підписати контракт, де мають бути чітко позначені ваші права, обов’язки, умови оплати. Перед тим, як його підписувати, бажано проконсультуватися з досвідченим юристом. Необхідно оформити робочу візу: службова, туристична чи гостьова не дають права на легальну роботу. Перед виїздом зробіть ксерокопію своїх документів. Один комплект копії залиште вдома, інші візьміть із собою і зберігайте серед особистих речей. Залишіть рідним і близьким копію закордонного паспорта, візи й контракту, точну адресу й детальну інформацію про своє перебування за кордоном і майбутнього роботодавця. Рекомендуємо також залишити адреси й номери телефонів знайомих за кордоном.

Подбайте про те, аби в Україні була людина, котра за дорученням може представляти ваші інтереси, чітко зазначте в дорученні обсяг її повноважень.

Вирішіть, із ким залишаться ваші діти. Якщо залишаєте дітей не з батьками, слід оформити опікунство. Залишіть опікунові всі документи дитини. Опинившись за кордоном, ніколи й нікому не віддавайте свій паспорт! Тримайте його постійно при собі. Після прибуття за кордон зареєструйтеся в консульській службі України в цій країні. Це допоможе знайти вас, якщо вас терміново розшукуватимуть члени вашої родини в Україні, або допомогти в разі надзвичайної ситуації. Візьміть за правило постійно телефонувати рідним в обумовлений час. У разі втрати чи примусового вилучення паспорта негайно зверніться до українського посольства й консульства. Вам допоможуть отримати документи, що засвідчать вашу особистість, і повернутися на батьківщину.